У Андрушівському ЗЗСО облаштовано інформаційний стенд присвячений Захисникам і Захисницям України, які брали участь у російсько – українській війні.

Одним із захисників був житель нашого села та випускник нашої школи Андрій Прокопчук.

Народився та виріс Андрій у селі Андрушівка. Навчався в Андрушівському ЗЗСО. Проходив службу в армії, був в АТО. Після загибелі героя сиротами залишилося двоє донечок.

Після повномасштабного вторгнення Росії на українську територію чоловіка у листопаді мобілізували і він пішов боронити рідну землю. Служив командиром мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.

Про Андрія люди говорять тільки хороше. Староста села Андрушівка, де проживав , пригадує про героя «завжди послухає, якщо його просиш». Андрій безвідмовним був і надійним, як скала, — згадує Дмитро Вознюк. — Неодноразово як староста звертався до нього з різними проханнями. Він все організовував від А до Я, тільки чув: «Валентинович, не турбуйся, я все сам….» І результат був найкращим. Він із тих, хто ніколи не підведе… Це величезна втрата.[1]

Загибель Андрія стала тяжкою втратою для його родини та близьких. «Він любив життя, був веселим, товариським, ніколи не відмовляв у допомозі друзям та знайомим, - згадують ті, хто добре знав Андрія. - Він постійно був усміхненим, любив пожартувати і завжди йшов до своєї мети.»

Коли Андрія відправляли з військкомату в зону бойових дій, він, обійнявши матір, сказав: «Мамо, я, напевне, більше додому не повернусь… Мене винесуть звідти вперед ногами». Мама намагалась його заспокоїти, мовляв, навіщо це кажеш. А він додав: «Ви ще не раз за мною заплачете…» [2]

За ним тепер плачуть батьки, рідні, друзі, побратими і вся Україна. Це горе неможливо осягнути, але пам’ять про воїна Андрія буде вічною…

«Андрій зростав спритною, допитливою дитиною. Як людина був щирим, веселим, – пригадує односельчанка. – Він ріс з моїм сином, адже різниця у віці становила один рік. Останній раз я з ним зустрілася у перших числах листопада у Шумську. Андрій був у військовій формі, з бадьорим настроєм, з задоволеним обличчям, адже йшов обороняти Україну від ворога. Тож велика дяка Герою, адже він не злякався, а пішов боронити нашу землю від російського окупанта і загинув за нас, обороняючи її».[3]

У Бахмутський район Прокопчук А. потрапив 17 листопада. Того дня він зателефонував до мами і сказав, щоб до нього не телефонували, Андрій з ними зв’яжеться (це була їхня остання розмова).

Минуло декілька днів. Дзвінка від сина так і не було. Тоді мама сама спробувала до нього зателефонувати, але зв’язку з ним не було.

27 листопада перестало битися серце мужнього воїна, нашого земляка Андрія Прокопчука, який отримав поранення несумісні з життям під час бою з військовими формуваннями російського агресора.

На площі Героїв Майдану «живим» коридором Шумщина зустрічала тіло Героя України Андрія Прокопчука, аби віддати останню шану загиблому. Потім траурний кортеж вирушив до домівки – у рідну Андрушівку, де відбулося прощання. [4]

Україна пам’ятає всіх своїх героїв і ніколи незабуде.[5]

Спогади Дмитро Вознюк

Спогади Зої Гук

Спогади Зої Гук

Коментарi